Із історії кафедри

Кафедра математичної фізики має більш як столітній складний і цікавий  шлях розвитку. Її історія є невід’ємною частиною історії Київського політехнічного інституту (КПІ) від моменту його заснування та відкриття в серпні 1898 р. Зробимо коротенький екскурс в столітню давнину, використавши опубліковані дослідження історика науки В.О.Добровольського.

На момент відкриття у 1898 – 1899 навч. році  до складу КПІ входили чотири відділення (факультети): інженерне, механічне, хімічне та сільськогосподарське. Першим ректором був призначений відомий на той час учений і педагог В.А. Кирпичов (1845 – 1913). Він зумів залучити до викладання в КПІ висококваліфікованих спеціалістів, зокрема, професорів місцевого університету. Так було запрошено очолити кафедру математики члена-кореспондента Санкт-Петербурзької АН заслуженого професора  В.П. Єрмакова (1845 – 1922). Керівництво інституту розуміло значення ґрунтовної математичної підготовки студентів як надійної бази для засвоєння технічних і спеціальних дисциплін на старших курсах. Це було відмічено ректором у його виступі з нагоди відкриття КПІ. Він сказав, що для інженера насамперед необхідна солідна наукова підготовка і тому він (інженер) повинен ґрунтовно вивчати фундаментальні дисципліни – математику, фізику, хімію та ін. – залежно від спеціальності.

Історія математики  в КПІ, як і в інших технічних вузах, охоплює два основні питання: перше – педагогічне (розгляд навчальних планів, програм, підручників, методики викладання і т.п.), друге – полягає у вивченні та аналізі наукової спадщини співробітників кафедри математики.

У час відкриття до курсу з математики, крім диференціального та інтегрального числення, входили елементи диференціальної геометрії, теорія диференціальних рівнянь звичайних та з частинними похідними, елементи теорії ймовірностей, складання емпіричних формул та наближені обчислення. Криволінійні інтеграли вивчалися досить скорочено, а про поверхневі інтеграли, як і про теорію поля, у програмі навіть не згадувалось. Мало відводилось часу й на теорію рядів.

В окремі роки читались і такі спецкурси:  проективна геометрія, теорія ймовірностей, наближені обчислення тощо.

Після організації інституту Рада інституту (1900) постановила створити особливу комісію викладачів математики під керівництвом професора В.П. Єрмакова за участю в ній інших викладачів „для встановлення однаковості у веденні занять з математики та механіки і для колегіального розгляду та розв’язання  спільних питань”. Ця комісія стала  прототипом сучасної кафедри.

Уже в перші роки функціонування інституту викладання математики в ньому проводилось на досить високому рівні. Безумовно, що цьому значною мірою сприяло призначення завідувачем кафедри В.П. Єрмакова, добре відомого на той час як глибокого і здібного дослідника та популярного методиста. Магістерська і докторська дисертації В.П.Єрмакова належали до теорії диференціальних рівнянь із частинними похідними. Його наукові інтереси стосувалися також алгебри, теорії векторів, теорії ймовірностей, механіки, варіаційного числення, теорії звичайних диференціальних рівнянь.

В.П. Єрмаков був одним із засновників Київського фізико-математичного товариства та членом Московського і Харківського математичних товариств.

Найближчим співробітником В.П. Єрмакова був професор Б.Я. Букреєв (1859 – 1962).  Він працював у КПІ з дня його організації до 1930 р., зайнявши посаду завідувача кафедри після смерті В.П. Єрмакова в 1922 р.

Завдяки великому досвіду, педагогічному такту та відданості своїй справі йому вдалося поєднати досить високий теоретичний рівень викладання з доступністю матеріалу для слабо підготованих студентів, які (в перші післяреволюційні роки) приходили до аудиторії іноді прямо з військових частин чи з виробництва. У той час загальний курс навчання скорочувався іноді до трьох років. Отже, зменшилась і кількість годин, відведених на математику. Скорочення здійснювалось за рахунок виключення з програми другорядних чи непринципових питань. Змінювався й метод викладання, коли лекції проводились у формі активних семінарських занять. Така форма занять в ті роки була досить вдалою, оскільки студенти мали обмаль часу для самостійної проробки матеріалу.

Наукові інтереси Б.Я. Букреєва стосувались диференціальної геометрії, алгебри, теорії рядів, варіаційного числення. Він видав ряд підручників із основ аналізу, варіаційного числення та диференціальної геометрії. Багато зробив Б.Я. Букреєв для підготовки наукових математичних кадрів, серед яких був майбутній завідувач кафедри математичної фізики КПІ професор О.С. Смогоржевський.

Після Б.Я. Букреєва кафедру математики КПІ до 1938 року очолив професор М.П.Кравчук  (1892 – 1942),  академік АН України, талановитий вчений, який одержав важливі результати в галузі алгебри, теорії чисел та математичного аналізу.

Після арешту М.П. Кравчука у 1937 р., в наступні три роки – до літа 1941 р. – кафедру вищої математики очолював член-кореспондент АН УРСР професор Ю.Д. Соколов (1896 – 1971), відомий математик і механік. Основні напрямки його досліджень – небесна механіка, гідромеханіка, теорія диференціальних рівнянь.

У період Великої Вітчизняної війни КПІ було евакуйовано до Ташкента й об’єднано із Середньоазіатським індустріальним інститутом. У цей період і в перші повоєнні роки до 1952 р. колектив математиків інституту очолював професор О.С. Смогоржевський (1896 – 1969), відомий своїми науковими працями з теорії функцій Гріна і особливо в галузі геометричних побудов на неевклідовій площині.

У другій половині 1940–х років в КПІ став працювати перший математичний семінар, організатором і керівником його був проф. О.С. Смогоржевський. Семінар проіснував понад 20 років до самої смерті його засновника. Основною темою семінару була неевклідова геометрія з акцентом на геометричні побудови.

Навесні 1952 р. кафедра вищої математики КПІ була поділена на дві: кафедру математичної фізики на чолі з О.С. Смогоржевським і кафедру вищої математики на чолі з професором В.А. Зморовичем (1909 – 1994), який працював у КПІ з 1932 р. понад 50 років. В.А. Зморович – відомий спеціаліст з  теорії аналітичних функцій. Упродовж 1952 – 1973 рр. він був завідувачем кафедри вищої математики.

Другим за часом організації та чисельністю був науковий семінар професора В.А.Зморовича. Він функціонував протягом 1951 – 1987 рр. і був присвячений теорії екстремальних проблем у спеціальних класах аналітичних функцій, а також теорії числових і функціональних рядів та інтегральних нерівностей.

Наступний математичний семінар з проблем функціонального аналізу та його застосувань очолив професор Ю.Л. Далецький (1926 – 1997), обраний (1992) академіком НАН України.

З 1968 р. протягом п’яти  років кафедру математичної фізики очолював професор Ш.Г. Горделадзе (1905 – 1973),  відомий спеціаліст з астрономії, і ще один рік – професор Л.Є. Дундученко, учень В.А. Зморовича.

Кафедра математичної фізики формально закінчила свій шлях у 1974 р. коли її перейменували на кафедру вищої математики, а кафедру вищої математики – на кафедру обчислювальної математики (завідувач проф. В.І. Куля).

З 1976 р. кафедру вищої математики очолював професор Ф.П. Яремчук (1920 – 2001), колом наукових інтересів якого була гідромеханіка і, головним чином, методика викладання математики.

Кафедра вищої математики КПІ в свій час була оновлена за рахунок поєднання співробітників кафедри математичної фізики та обчислювальної математики і в 1976 – 1977 навчальному році налічувала понад 100 викладачів. За своїм науковим і методичним потенціалом це був один із найбільш потужних колективів в інституті. Але поряд з цим значно ускладнився процес керування такою великою кафедрою. Тому для зручності всі викладачі були розподілені на математичні секції і закріплені за факультетами. Керівники цих секції входили до складу ради кафедри, створеної для оперативного керівництва. У подальшому в зв’язку з необхідністю більш оптимальної організації у керуванні навчальним процесом, а також наближенням його до потреб спеціальних кафедр постало питання про поділ кафедри.

У квітні  1982 р. був виданий наказ Мінвузу України про поділ кафедри вищої математики КПІ на три кафедри: кафедру вищої математики №1, кафедру вищої математики №2, кафедру вищої математики №3.

Отже, вже  з 1982 – 1983 навчального року викладання математики в КПІ здійснювали три кафедри вищої математики. Кожна з них надавала математичну освіту певній групі факультетів.

Кафедру вищої математики №1 очолив професор Ф.П. Яремчук (з 1986 р. – професор В.В. Булдигін), кафедру вищої математики №2 – професор Ф.Т. Барановський, кафедру вищої математики №3 – доцент М.М. Кухарчук.

До складу кафедри вищої математики №3 КПІ, на основі якої утворена кафедра математичної фізики, крім її завідувача доцента М.М. Кухарчука, спочатку входили М.Г.Андрієвська, В.А. Антонюк, Т.М. Бартновська, Г.П. Бахтіна, О.Я. Гадіоненко, А.А.Гавриш, В.Г. Ганага, В.І. Гречко, В.П. Грималюк, Н.К. Дем’янчук, Ю.Д. Зінько, В.М.Касперов, В.О. Кайдан, Н.Г. Красношапка, О.О. Коваль, В.Д. Король, М.М. Копець, Л.Р.Коцюк, Г.М. Кулик, І.М. Любченко, П.Г. Лиховид, В.С. Мартиненко, Л.І. Мозгова, Р.В.Ніколаєва, Н.Д. Оксамитна, М.П. Петренко, Т.Г. Плетньова, В.О. Похілевич, Л.Г.Репніна, Т.А. Сікорська, Г.П. Сандер, Н.І. Тетеріна, А.К. Толпиго, В.І. Чередніченко, Т.І. Шабратько, В.В. Ясінський. Викладання математики велось на факультетах: зварювальному, інженерно-фізичному, механіко-машинобудівному, приладобудівному, хімічного машинобудування, хіміко-технологічному, вечірньому, заочному та загальнотехнічному. Згодом збільшувався прийом студентів, відкривались нові факультети та спеціальності і відповідно зростав і змінювався склад кафедри.

Кухарчук Микола Макарович (1934 – 2009) народився 6 лютого 1934 р. у с. Грузьки Київської області. Закінчив фізико-математичний факультет Київського педагогічного інституту (1959). Працює в КПІ з 1959 р., пройшов всі щаблі від асистента до професора, завідувача кафедри (до 1986 р.). Закінчив аспірантуру при КПІ (1966), науковий керівник Ю.Л. Далецький, захистив кандидатську дисертацію „Дифференциальные уравнения в функциональных производных и некоторые вопросы вариационного исчисления, связанные с ними” (1967), докторську дисертацію в Інституті математики НАН України «Квазилинейные эллиптические уравнения и нелинейные полугруппы сжатий» (1996). Звання професора отримав в 1997 р.

Микола Макарович підготував 6 кандидатів наук, був науковим консультантом 3 докторських дисертацій з теорії управління. Він є автором понад 80 наукових праць, посібників, співавтор 3 монографій.

У 1971 – 1975 рр. М.М. Кухарчук працював на кафедрі математики в Національному Інституті нафти в м. Бумерлес (Алжир) спочатку викладачем математики, а потім три роки – завідувачем кафедри, а в 1978–1980 рр. – професор кафедри математики Французько – голландського університету, заступник  міністра освіти республіки Верхня Вольта.

Його наукові праці стосувались функціонального аналізу, прикладних питань  математичного аналізу, методики викладання математики.

Нагороди:  відзнака „Відмінник освіти України”, лауреат фонду Сороса (1991 – 1996).

Кухарчуку М.М. вдалося за час існування кафедри вищої математики №3 створити колектив викладачів, які уміло поєднували педагогічну діяльність з науковими пошуками.

Мартиненко Володимир Семенович (нар. 5.08.1925 р. учень О.С. Смогоржевського) закінчив Одеський університет в 1952 р., в КПІ працював з 1953 р. асистентом, у 1958 – кандидат фізико-математичних наук (1958), доцент з 1964 р., професор з 1996 р. Проводив вивчення деяких матричних геометрій, абсолютом яких є крива третього порядку, та випадки збігу гіперболічних величин кута в площині Лобачевського з його евклідовою величиною на карті Бельтрамі за певних умов. У геометрії Лобачевського він  довів теорему Маскероні та розглянув ряд важливих конструктивних задач. Крім наукових праць в періодиці, випустив кілька підручників, в тому числі „Операційне числення” (4 видання) і „Теорія функції комплексної змінної”.

Андрієвська Марія Григорівна (нар. 21.11.1919) після закінчення Саранської СШ в 1937 р. вступила на механіко-математичний факультет Київського державного університету (КДУ). Під час війни евакуйована на Урал, де працювала в лісовому господарстві, а повернувшись до Києва – в Облуправлінні харчової промисловості (1943 – 1948). По закінченні КДУ в 1949 р. зайняла посаду асистента кафедри вищої математики КПІ. Аспірантка проф.. О.С. Смогоржевського (1955 – 1958). Після захисту кандидатської дисертації в 1966 р. одержала звання доцента і працювала до 1984 р.

Творчі інтереси М.Г. Андрієвської  (30 публікацій) належали до геометрії та історії науки. Вона довела, використавши інтерпретацію Бельтрамі, що власні перехресні прямі простору Лобачевського мають два спільних перпендикуляри – власний та ідеальний. Вона ж вивчала класифікацію кривих другого порядку в гіперболічній площині, в основу якої була покладена теорія інваріантних множників та елементарних дільників, і надрукувала цікаву монографію „Аналітична геометрія в просторі Лобачевского. – К., 1963”. Проводила велику громадську роботу. За трудові успіхи нагороджена 8  медалями та Почесними грамотами.

Здібним учнем проф. В.А. Зморовича був Похилевич Всеволод Олексійович (1929 – 200? ) із сім’ї вчителів. Закінчив середню школу в 1949 р., фізико-математичний факультет Чернівецького університету в 1954 р., аспірантуру при КПІ під керівництвом  В.А.Зморовича в 1967 р. і тоді ж успішно захистив кандидатську дисертацію в Інституті математики  АН УРСР. Далі працював у КПІ асистентом з 1965 р., ст. викладачем з 1969 р., доцентом з 1971р. на радіотехнічному, а з 1982 р.  на механіко-машинобудівному факультеті до звільнення у 1996 р.

В.О. Похилевич проводив інтенсивну наукову роботу в галузі теорії функцій комплексної змінної, мав 35 публікацій, був членом Американського математичного товариства. Йому вдалось побудувати області значень деяких функціоналів для одного підкласу класу Каратеодорі з фіксованими коефіцієнтами, при цьому одержані деякі висновки, що мають принципове наукове значення. Він брав активну участь як доповідач у роботі ряду республіканських та міжнародних конференцій з теорії аналітичних функцій. За сумлінну працю мав подяку та нагороджений двома медалями.

Наукові інтереси інших співробітників кафедри відзначались досить широким спектром. Диференціальними рівняннями,  математичною фізикою та їх застосуваннями займались О.Я. Гадіоненко, М.М. Копець, Н.Г. Красношапка, М.П. Петренко, Т.І.Шабратько.

Гадіоненко Олександр Якович працював на кафедрі з 1973 р. Має більше 5 наукових розробок (винаходів), які запатентовані у бюро винаходів при КПІ і 15 наукових публікацій. У співавторстві видано підручник із теорії графів.

Копець Мирослав Михайлович на кафедрі працює з вересня 1982 р. і є автором 23 наукових публікацій. Основний напрямок дослідження – диференціальні рівняння з частинними похідними. Видав також 12 методичних праць з вищої математики.

Ясінський Василь Васильович (нар. 28.07.1953 р.) закінчив механіко-математичний факультет КДУ  (1975). У КПІ працює з 1979 р.

Основний напрям наукової діяльності – оптимальне керування стохастичними і ієрархічними системами. У 1985 – 1990 рр. Василь Васильович бере участь у розробці господарсько-договірної теми разом з підрозділом КБ „Шторм”.

У зв’язку зі створенням факультету „довузівської підготовки”  В.В. Ясінського призначено деканом цього факультету. Він є одним із фундаторів системи довузівської підготовки КПІ. З 2005 р. займається аналізом результатів проведення комплексного моніторингу якості підготовки фахівців за спеціальностями НТУУ „КПІ”.

Автор та співавтор понад 140 наукових праць, в тому числі 12 монографій та з півсотні посібників з математики.

Шабратько Таїсія Іванівна (нар. 21.04.1934р. в с. Джулинка Вінницької обл.). Закінчила з медаллю Жулинську СШ (1952), механіко-математичний факультет КДУ  за спеціальністю „Механіка” (1957), аспірантуру при Інституті механіки АН УРСР, захистила кандидатську дисертацію в 1971 р. У 1972–1974 рр. працювала молодшим науковим співробітником відділу аналітичної механіки поліагрегатних систем Інституту механіки (кер. М.О. Кільчевський), у 1974–1981 рр. – старшим викладачем кафедри вищої математики Київського вищого танкового інженерного училища, а в 1981–1992 рр. – доцент кафедри вищої математики КПІ. Звання доцента отримала в 1986 р. Займалась дослідженням теорії коливань та стійкості пружних систем. Автор 8 наукових статей та 9 навчально-методичних праць.

Петренко Михайло Петрович (нар.15.03.1933 р.) в КПІ працює з 1972 р. Поряд з викладанням веде інтенсивну наукову роботу. Він займається розробкою методів розв’язування ускладнених задач теорії пружних тіл (балок, пластин, оболонок), тобто ускладнених задач математичної фізики. Ці ускладнення зумовлювалися наявністю рідини в оболонках (задачі гідропружності), зосереджених мас, пружних елементів, точок защемлень тощо.

Петренко М.П. є автором понад сорока наукових публікацій, а також співавтором монографії „Механика систем оболочка – жидкость – нагретый газ” (1970), 7 методичних розробок та навчального посібника „Курс лінійної алгебри та аналітичної геометрії”.

Чупаха Дмитро Дмитрович (нар. 3.12.1941) на кафедрі працює з 1982 р. Наукові інтереси пов’язані з рухом тіл у двофазній пузирковій рідині, а також з проблемою суперкавітаційного обтікання. Йому належать 20 наукових публікацій, 3 авторські свідоцтва та 4 науково-методичні праці.

Бартновська Тамара Миколаївна (нар. 22.01.1934) в КПІ працює з 1960 р. Її  наукові інтереси  пов’язані з темою кандидатської дисертації „Про безмоментну  теорію оболонок поверхонь кривини K>0, K<0, які мають практичні застосування”, яка була захищена у 1971 р. У подальшому вона продовжувала розробку цієї теми. Значний обсяг праць було виконано Т.М. Бартновською з господарсько-договірної тематики. Вона є автором біля сорока наукових та методичних праць.

Велику увагу викладачі кафедри приділяють методичній роботі, працюючи над питаннями методики викладання математики. Вони удосконалюють навчальні плани та  програми, проводять контрольні роботи та екзамени і шукають шляхи підвищення їх ефективності. Велике значення мало забезпечення студентів навчальною літературою. З цією метою підготовлено та видано десятки методичок, тісно пов’язаних з конкретними курсами. Цим займались А.А. Гавриш, Н.К. Дем’янчук, Ю.Д. Зінченко, В.О. Кайдан, Н.Г.Красношапка, О.О. Коваль, Л.В. Коцюк, Т.П. Сікорська та ін.

У цьому напрямку значних успіхів досяг Грималюк Володимир Пилипович (20.10.1938 – 16.04.2005). Більшість його праць присвячена методиці викладання вищої математики. У 1984 р. ним було видано дві праці з методики побудови кривих у полярній системі координат. Розроблений метод знаходження точок перетину кривої з концентричними колами, розглянута методика побудови кривих, заданих параметрично.

У 1999 – 2005 рр. В.П. Грималюком у співавторстві були підготовлені та видані курси лекцій та збірник задач з вищої математики. У ці роки був виданий також курс вищої математики для технічних вузів (з грифом Мінвузу України). Він є автором 42 праць, серед яких 11 навчальних посібників.

На наукових семінарах, з’їздах  та конференціях як доповідачі виступали Т.М.Бартновська, Е.М. Добровольська, М.М. Кухарчук, Г.М. Кулик, М.П. Петренко та ін.

До 1986 р. на кафедрі вищої математики №3 не було жодного штатного професора. Для читання окремих розділів з математики запрошувались учені, в основному, з Інституту математики АН України. У різні роки брали участь в навчальному процесі професори М.Я.Барняк, Е.П. Буцан, О.М. Захарін, В.І. Лаврик, В. Новіцький, Г.В. Радзієвський, В.А.Троценко, О.Ю. Трохимчук.

У 1986 р. керівництво КПІ запропонувало очолити кафедру вищої математики №3 професору О.П. Бойчуку, який працював з 1978 р. на кафедрі теоретичної механіки КПІ.

Бойчук Остап Пилипович (12.09.1933 – 07.08.2002) народився в с. Глухівці Вінницької області. Закінчив механіко-математичний факультет КДУ в 1957 р. за спеціальністю „Механіка”.

Згодом став відомим вченим в Україні і за її межами в галузі прикладної математики і теоретичної механіки, механіки гіроскопів та інерціальних систем. Разом з групою спеціалістів під керівництвом академіка О.Ю. Ішлінського побудував гіроскопічний стабілізатор для аеророзвідки земних надр і розвинув його теорію (1960 – 1962); розробив новий метод дослідження стійкості і автоколивань нелінійних систем автоматичного керування;  розв’язав деякі загальні задачі теорії оптимальних систем з особливостями (1964-1967 ). Фундаментальні результати одержані ним у теорії інерціальних систем навігації. Тут вперше вказано на загальний характер рівнянь збуреного руху автономних інерціальних систем, побудованих за різними принципами; доведена в найбільш загальній постановці теорема М. Шулера, що дозволила закласти основи теорії цілого класу нових інерціальних систем навігації (1980 – 1982). Ця теорія увійшла до докторської дисертації, яку він захистив у 1982 р.

У 1990–1991 рр. О.П. Бойчуком у співавторстві видано підручник з теоретичної механіки у 2-х томах, відзначеного Державною премією України в галузі науки і техніки 1992 р. та першою премією КПІ за 1991 р.

О.П. Бойчук є автором більше 120  наукових праць, у тому числі 6 підручників та монографії. Видав у співавторстві курс лекцій з вищої математики українською мовою у 4-х книгах.

У зв’язку із збільшенням обсягу навантаження на кафедрі і відкриттям нових факультетів у КПІ в 1986 – 1999 рр. дещо змінилась чисельність і склад викладачів. У різні роки  кафедра поповнювалась молодими, ініціативними, талановитими викладачами, більшість з яких або були вже  кандидатами наук, або мали  підготовлені до захисту дисертації. Це Л.Г. Авраменко, Т.В. Авдєєва, О.В. Борисенко, Г.І. Владімірова, О.О.Вишенський, В.М. Горбачук, П.П. Денисюк, Е.М. Добровольська, В.В. Довгай, О.Б.Качаєнко, О.В. Кузьма, О.І. Кушлик, А.Ф. Мельник, Б.П. Орел, О.Б. Поліщук, Н.В.Поліщук, Т.П. Рудик, А.П. Сіренко, Н.П. Селезньова, О.В. Суліма, Т.І. Цюпій, О.Ю.Швець, О.М. Ядренко та ін.

У той  час на кафедрі захищені дві докторські (В.П. Денисюк, М.М. Кухарчук) і 15 кандидатських дисертацій (Е.М. Добровольська, Г.М. Кулик, Н.П. Селезньова та ін). Доценти  О.В. Кузьма  та  В.І. Стогній закінчили докторантуру.

У 1985 – 1990 рр. при кафедрі працювала наукова лабораторія, очолювана М.П.Бондаренком, яка займалася розрахунком динамічних характеристик пружних систем. У різний час на кафедрі було виконано три госпдоговірні роботи:

1)            Розробка математичних моделей, алгоритмів і програм розрахунків на ЕОМ

процесів масопереносу при взаємодії поверхневих та підземних вод (керівник В.В.Ясінський).

2)            Розробка алгоритмів контролю надійності і стохастичного оптимального

синтезу багатозв’язних каскадних схем процесів масопереносу (керівник М.П.Бондаренко).

3)            Варіаційні задачі керування в теорії ланцюгів (керівник М.М. Кухарчук).

Замовником перших двох тем були Інститут гідробіології АН УРСР та Укргіпроводгосп Мінводгоспу УРСР, останньої – КБ „Шторм”.

Упродовж 1985 – 1995 рр. кафедра вищої математики №3 підтримувала постійні зв’язки з ученими Харбінського (Китай) і Лодзинського (Польща) політехнічними інститутами і з професором Лодзинського університету З. Якубовським. Зокрема, з математичним факультетом Харбінського інституту була укладена угода про співробітництво в галузі підготовки спеціалістів та проведення спільних наукових досліджень. Професор Сунь Чжень Ці проходив стажування на кафедрі вищої математики №3 КПІ, а професор О.П. Бойчук читав цикл лекцій з диференціальних рівнянь та теорії стійкості й проводив спільні розробки математичних моделей роботів на математичному факультеті Харбінського інституту.

Ще з часів об’єднаної кафедри  вищої математики на кафедрі №3 продовжували працювати науковий і методичний семінари. На науковому семінарі викладачі доповідали про свої наукові здобутки, а на методичному  - розглядались  питання вдосконалення навчального процесу. Досліджувалась тема про неперервність математичної підготовки студентів протягом усіх п’яти-шести курсів. На кафедрі було створено понад 200 методичних розробок (методичні вказівки до вивчення окремих розділів курсу вищої математики, розрахунково-графічні роботи, варіанти контрольних робіт тощо). Найвагомішим внеском викладачів кафедри є видання (понад 40) підручників та навчальних посібників.

З травня 1996 р. при НТУУ „КПІ” був створений ще один новий – фізико-математичний  факультет, очолюваний академіком НАН України Бар’яхтаром Віктором Григоровичем.

Перед кафедрами математики було поставлене досить складне завдання – забезпечити належний рівень викладання на новому факультеті. На першому курсі фізико-математичного факультету (ФМФ) навчальний план був мало відмінний від плану  для інших факультетів, а в складі математичних кафедр НТУУ „КПІ” було чимало кваліфікованих фахівців, тому питання було вирішене без особливих турбот. Але на старших курсах з’являлись нові, не традиційні для НТУУ „КПІ” дисципліни, для викладання яких потрібні були спеціалісти. Постало питання про забезпечення факультету викладачами різних спецкурсів. Ця прогалина була закрита частково за рахунок власних викладачів, які набували нової кваліфікації, а частково за рахунок запрошених спеціалістів з Інституту математики НАН України та КДУ.

У 1999 р. завдяки піклуванню керівництва ФМФ та університету був запрошений очолити кафедру вищої математики №3 директор Інституту прикладної математики і механіки НАН України (м. Донецьк),  академік НАН України, академік-секретар Відділення математики НАН України І.В. Скрипник.

Скрипник Ігор Володимирович (13.11.1940 – 02.02.2005 рр.) народився в м. Жмеринка, Вінницької області. У 1962 р. він закінчив механіко-математичний факультет, в 1965 р. аспірантуру Львівського державного університету і там же розпочав професійну діяльність асистентом з 1965 р., доцентом з 1966 р. З 1967 р. уся подальша наукова, науково-організаційна і педагогічна діяльність І.В. Скрипника пов’язана з Донецьком. Він працював в Інституті прикладної математики і механіки НАН України, де в 1972 р. захистив докторську дисертацію і пройшов шлях від старшого наукового співробітника до директора інституту (1977 – 2005).

У 1979 р. І.В. Скрипника обрано членом-кореспондентом, а в 1985 р. – дійсним членом (академіком) НАН України. У 1993 р. він був обраний академіком-секретарем Відділення  математики НАН України.

Основне коло наукових інтересів І.В. Скрипника – теорія нелінійних диференціальних рівнянь із частинними похідними. Саме тут вченим одержано видатні результати, що принесли йому визнання серед науковців. На основі поняття ступеня відображення він розвинув методи зведення істотно нелінійних еліптичних і параболічних крайових задач до операторних рівнянь з операторами певного класу. У працях І.В. Скрипника започатковано топологічний метод дослідження щільно заданих нелінійних операторів, який знаходить широке застосування в теорії крайових задач із сильно зростаючими коефіцієнтами. І.В. Скрипник був одним з  провідних фахівців у світі з питань усереднення нелінійних крайових задач. Для нелінійних еліптичних і параболічних задач Діріхле в послідовності перфорованих областей ним розвинуто методи асимптотичного розкладу розв’язків.

І.В. Скрипник – автор понад 170 наукових праць, серед яких 5 монографій. Він є засновником Донецької математичної школи з теорії нелінійних диференціальних рівнянь із частинними похідними. Ця школа є провідною в Україні і має значні наукові досягнення, відомі в усьому світі. І.В. Скрипник є натхненником і організатором одних з найбільш відомих у країнах СНД конференцій з нелінійних диференціальних рівнянь, що регулярно проводяться Інститутом прикладної математики і механіки з кінця 70-х років. Останній час ці конференції  мають міжнародний статус і привертають увагу відомих закордонних фахівців.

Плідну наукову  роботу вчений вдало поєднував з активною педагогічною діяльністю. Протягом багатьох років він читав основні і спеціальні курси з теорії диференціальних рівнянь із частинними похідними для студентів математичного факультету Донецького державного університету, а з 1999 року і на ФМФ КПІ.

Серед його учнів 3 доктори і 17 кандидатів фізико-математичних наук, з яких двоє (В.М. Шраменко і Г.В. Журавська) працюють на кафедрі, читаючи лекції студентам з вищої математики та рівнянь математичної фізики.

Наукові досягнення І.В. Скрипника одержали високу оцінку. Він нагороджений орденом  Дружби народів (1986), є лауреатом Державної премії України в галузі  науки  і техніки (1989), премій ім. М. Островського (1972), М.М. Крилова (1992) та М.М. Боголюбова (2000). У 1996 р. вчений отримав звання „Соросівський професор”, а в 1998 р. йому було присвоєно почесне звання „Заслужений діяч науки і техніки України”, нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (2003).

У 2000 р. номерні кафедри вищої математики НТУУ „КПІ” було перейменовано відповідно: кафедру №1 – у кафедру математичного аналізу та теорії ймовірностей, кафедру №2 – у кафедру диференціальних рівнянь, кафедру №3 – у кафедру математичної фізики.

Заступником завідувача кафедри з 1999 – 2005 рр. був призначений М.М. Кухарчук, а після смерті академіка І.В. Скрипника виконуючим обов’язки завідувача кафедри математичної фізики було призначено професора С.Д. Івасишена, якого в 2004 р. запросив працювати на кафедру НТУУ „КПІ” І.В. Скрипник.

Івасишен Степан Дмитрович народився 10.12.1937 в селі Угорники Івано-Франківської області. Після закінчення з відзнакою математичного відділення фізико-математичного факультету Чернівецького державного університету в 1959 р. С.Д. Івасишен вступив до аспірантури при кафедрі диференціальних рівнянь і там же почав  свою професійну діяльність, пройшовши шлях від асистента до доцента та завідувача кафедри (1961 – 1969). У 1963 р. захистив кандидатську, у 1981 р. – докторську дисертації.

У 1969 – 1988 рр. С.Д. Івасишен жив та працював у м Києві, зайнявши спочатку на конкурсній основі посаду завідувача кафедри вищої математики Київського вищого інженерного радіотехнічного училища противоповітряної оборони  (до 1980 р.). Потім (до 1988 р.) він працював на кафедрі математичного аналізу КДУ  спочатку на посаді доцента, а з 1982 року – професора. Вчене звання професора він отримав у 1984 р.

У 1988 р. С.Д. Івасишен повертається в Чернівці і на запрошення керівництва університету заснував та очолив кафедру математичного моделювання. У той же час за пропозицією академіків Я.С. Підстригача та І.І. Данилюка створює та очолює в Чернівцях академічний науковий осередок  – структурний відділ крайових задач для рівнянь із частинними похідними Інституту прикладних проблем механіки і математики АН УРСР (м. Львів). З 1996 р. він є керівником Чернівецької філії відділу математичної фізики, в яку був реорганізований відділ крайових задач із частинними похідними Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача  НАН  України.

У 2003 р. С.Д. Івасишен повертається до Києва  і працює у 2003 – 2004 навчальному році завідувачем кафедри вищої математики Міжрегіонального гуманітарного інституту Київського славістичного університету, а з вересня 2004 р. почав працювати в НТУУ „КПІ” спочатку професором кафедри математичної фізики, а з квітня 2005 р. її керівником.

Основні наукові здобутки професора С.Д. Івасишена пов’язані з теорією задач Коші та крайових задач для параболічних рівнянь і систем рівнянь із частинними похідними. Цій теорії присвячені обидві його дисертації та праці його учнів. Серед учнів – 13 кандидатів наук. Він є автором понад 200 публікацій, серед яких 3 монографії та 10 навчальних посібників.

У 1992 р. С.Д. Івасишена обрано академіком Академії наук вищої школи України, одним із засновником якої він був. Він є членом Українського (з 1995 р.) та Американського (з 1996 р.) наукових математичних товариств.

За досягнення в роботі С.Д. Івасишен нагороджений ювілейною медаллю „За доблесну працю” (1970 р.), орденом Трудового Червоного Прапора (1971 р.), знаком „Відмінник освіти України”(1995), нагородою  Ярослава Мудрого  АН Вищої школи України (2008).

Кафедра математичної фізики, як наступниця кафедри вищої математики №3 НТУУ „КПІ”, зберегла, продовжила та дещо удосконалила організацію колективу, принципи його роботи та високий ступінь відповідальності за виконання своїх обов’язків.

Збереглась структура кафедри, коли викладачі, що працюють на певному факультеті, об’єднані у відповідну математичну секцію. На 11 факультетах та інститутах, на яких кафедра веде навчальний процес, керівниками секцій є на: механіко-машинобудівному інституті (ММІ) доц. Н.Г. Красношапка; факультетах хіміко-технологічному і біотехнології та біотехніки (ХТФ і ФБТ) доц. О.Б. Качаєнко; зварювальному (ЗВ) доц. В.В. Довгай, інженерно-фізичному (ІФФ) доц. В.М. Горбачук, інженерно-хімічному (ІХФ) доц. Г.І. Владімірова, лінгвістики (ФЛ) доц. Л.Г. Авраменко, приладобудівному (ПБФ) доц. О.В. Кузьма, соціології (ФС) доц. Н.П. Селезньова, фізико-математичному (ФМФ) проф. О.Ю. Швець, видавничо-поліграфічному інституті (ВПІ) доц. Н.В. Поліщук.

До   ради  кафедри,  яку   очолює   С.Д. Івасишен,  входять:   його   заступник   проф. І.В. Бейко, вчений секретар кафедри доц. Е.М. Добровольська, керівники секцій, профорг кафедри  доц. Л.Г. Авраменко,  голова   профбюро  фізико-математичного   факультету   доц. Г.М. Кулик.

Кожного місяця відбувається засідання кафедри, де докладно розглядаються організаційні питання, хід педагогічного процесу, затверджуються плани роботи, зміст екзаменаційних білетів, проводяться підсумки роботи за певний  період та  заслуховуються звіти викладачів, обговорюються відкриті лекції і практичні заняття, розглядаються конкурсні справи, даються рекомендації на друкування праць та ін. Засідання проходять у діловій атмосфері, на високому принциповому рівні при доброзичливому ставленні колег один до одного.

Важливе значення в процесі вдосконалення навчального процесу займає аналіз наслідків екзаменаційних сесій, який систематично здійснює завідувач кафедри. Результати такого аналізу регулярно обговорюються на засіданнях кафедри. Це сприяє підвищенню рівня та  поліпшення якості викладання вищої математики, допомагає усуненню недоліків, які мають місце в навчальному процесі.

На кафедрі приділяється велика увага удосконаленню навчального процесу. Регулярні відвідини занять з подальшим їх обговоренням сприяють більш ретельній підготовці  до їх проведення та зростанню майстерності викладача.

Значна увага на кафедрі приділяється науковим дослідженням із залученням студентів до наукової творчості. Особисте ставлення керівника  кафедри до наукових досліджень та  його успіхи в цьому напрямку є взірцем, добрим прикладом для молодих співробітників.Наукова проблематика кафедри безпосередньо пов’язана з розробкою теоретичних та прикладних задач математики і механіки.Викладачі кафедри проводять дослідження у важливих напрямках розвитку теорії:диференціальних рівнянь і рівнянь із частинними похідними; теорія функцій і функціонального аналізу; математичної логіки; вищої геометрії і абстрактної алгебри; теорії ймовірностей, математичної статистики та  теорії масового обслуговування; математичної теорії пружності та пластичності; механіки рідини, газу і плазми; механіки суцільного середовища, історія і методика викладання математики. Особливо вагомих наукових результатів досягнуто у розвитку теорії диференціальних рівнянь із частинними похідними, зокрема, рівнянь параболічного типу, рівнянь нелінійної динаміки неоднорідних розподілів намагніченості в багатопідграткових магнітовпорядкованих кристалах у зовнішніх змінних полях, структурних фазових перетворень, методів теорії збурень..

В останні роки на кафедрі проводяться наукові дослідження з теорії детермінованого хаосу – нового й надзвичайно актуального міждисциплінарного напряму сучасної науки. Ці дослідження пов’язані з ім’ям професора Олександра Юрійовича Швеця. Проф. О.Ю. Швець,відомий спеціаліст у галузі теорії детермінованого хаоса та теорії динамічних систем, працює на кафедрі з 1997 року. Він є автором понад 110 наукових праць, у тому числі 3 монографій, дві з яких опубліковані за кордоном. До основних наукових результатів О.Ю. Швеця належить відкриття нового сценарію переходу до детермінованого хаосу у динамічних системах та опис і классифікація нових типів дивних атракторів. Ним також виявлена низка нових ефектів динамічної стабілізації маятникових систем, пов’язаних з впливом факторів запізнювання. О.Ю. Швець одним з перших в Україні розпочав підготовку спеціалістів з теорії детермінованого хаосу. Виладаємий ним на фізико-математичному факультеті НТУУ «КПІ» курс "Хаос у динамічних системах" є прикладом найбільш широкого, серед університетів України, впроваждення в навчальну практику основ хаотичної динаміки. Крім теоретичних та навчальних здобутків О.Ю. Швець має і практичні досягнення. Він брав участь у розробці високоточних силовимірювальних датчиків та датчиків для виміру тиску. Під його керівництвом були розроблені та впроваджені у виробництво автоматизовані системи управління транспортуванням вантажів гвинтокрилами (в Росії), управління  швартуванням річкових та морських суден, контролю стану захисних оболонок атомних електростанцій. В 2008 році О.Ю. Швецем створена наукова група з вивчення хаотичної динаміки та заснований науковий семінар «Сучасні проблеми нелінійної динаміки». До наукової групи входять аспіранти кафедри (В.А. Печерний, В.О. Сіренко, О.М. Макасєєв) та студенти фізико-математичного факультету. Член наукової групи В.А. Печерний у 2007 році нагороджений Грамотою Президії НАН України за роботу „Динамічний хаос у детермінованій системі „генератор-випромінювач”. У 2008 році науковий проект членів групи «Детермінований хаос у неідеальних динамічних системах» був серед переможців конкурсу НДР студентів та аспірантів НТУУ «КПІ». Більш детально з науковими здобутками О.Ю. Швеця та очолюваної ним групи можливо ознайомитися на сайті CHAOS.KPI.UA

З приходом у 2007 році проф. Герасимчука В. С. на кафедрі отримав розвиток один з найцікавіших й актуальніших напрямів сучасної нелінійної науки – нелінійні задачі математичної фізики та теорія солітонів. Коло наукових інтересів проф. Герасимчука В.С. – теоретична і математична фізика, нелінійна динаміка, нелінійні збудження, асимптотичні методи, солітони, магнітні доменні структури для запису та збереження інформації. Тому в останніми роками серед дипломних робіт студентів кафедри незмінно присутні роботи з теорії солітонів

У числі основних його здобутків - розробка на основі теорії збурень для солітонів теорії нелінійної динаміки магнітних неоднорідностей в магнітовпорядкованих кристалах в зовнішніх осцилюючих полях різної фізичної природи; передбачення дрейфу двофазних доменних структур, що реалізовуються при спін-орієнтаційних фазових переходах 1-го роду, в зовнішніх полях. Їм теоретично обгрунтована можливість структурних фазових перетворень у впорядкованих гратках циліндричних магнітних доменів і побудована теорія просторової стабільності магнітних доменів, існуючих в суміжних шарах багатошарових плівок, що мають різні структурні особливості. 

З вересня 2008 р. посаду професора кафедри обійняв відомий вчений у розвитку конструктивної теорії оптимального керування та теорії оптимальних математичних моделей, академік Академії наук вищої школи України, доктор технічних наук, професор І.В.Бейко, який читає нормативні курси «Варіаційне числення», «Математична теорія керування», «Методи математичного моделювання» та «Математичне моделювання процесів і систем», веде наукові дослідження і здійснює керівництво науковою роботою аспірантів у розвитку теорії оптимального моделювання і оптимального керування ієрархічно керованими системами в умовах неповних даних. У створеній ним науковій школі підготував 21 кандидата наук (6 – на зарубіжжі) і двох докторів наук. Проф. І.В.Бейко нагороджений Дипломом і Премією Міністерства освіти і науки України за кращу наукову працю (1985), Знаком «Відмінник освіти України» МОН України, медаллю «За вагомий внесок у розвиток освіти і науки», академічною нагородою «Ярослава Мудрого» Президії Академії наук ВШ України, Дипломом Міністерства вищої і середньої освіти СРСР за керівництво дипломною роботою, нагородженою Золотою медаллю на Всесоюзному конкурсі дипломних робіт. Опубікував понад 250 наукових праць.

Напрямки наукових досліджень магістрів і аспірантів  наукової школи проф. Бейка І.В. спрямовані на розвиток конструктивної теорії оптимального керування та оптимального математичного моделювання складних ієрархічно керованих процесів і систем, регулярно доповідаються на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях.

На даний час кафедра математичної фізики, у якій працює 4 професори,  29 доцентів,  8 старших викладачів та 3 асистенти, забезпечує викладання математичних дисциплін для одинадцяти факультетів та інститутів НТТУ «КПІ». Для забезпечення високої якості навчання у підготовці бакалаврів, спеціалістів та магістрів на кафедрі створено десять спеціалізованих секцій, які обслуговують:

-         Фізико-математичний факультет

-         Приладо-будівний факультет

-         Механіко-машинобудівний інститут

-         Інженерно-хімічний факультет

-         Хіміко-технологічний факультет

-         Факультет біотехнології

-         Інженерно-фізичний факультет

-         Зварювальний факультет

-         Видавничо-поліграфічний інститут

-         Факультет соціології та права

-         Факультет лінгвістики.

Організаційне забезпечення навчально-виховного процесу кафедри здійснюють завідувач лабораторії З.Є. Мягкова, провідний інженер В.В. Джос, ст. лаборант К.Ф. Акімова, Н.П. Племяннікова та І.Ю. Чумак.